Суспільство
«Не соромимося збирати тару біля смітників». Як в майстерні «Rere:Sklo» дають пляшкам друге життя
Сплющені дивакуваті пляшки, дзеркала-портрети, вітражні панно та інші предмети декору — все це виготовляє з врятованого скла майстерня Rere:Sklo, що у Львові. Ми поспілкувалися з її засновницею, художником-скляром Роксоланою Худобою. Дівчина 8 років працює зі склом і за цей час заснувала власний бренд скляних прикрас Haluzka, відкрила магазинчик виробів «Щось цікаве» та об’єднала під одним дахом покинутого заводу таких же творчих людей.
Зараз виробництво Rere:Sklo знаходиться в колишній кераміко-скульптурній фабриці. Це завод на 100 метрів квадратних, який давно не працює. В ньому знаходиться склад, майстерня, холодний та гарячий цех. Простір ділять між собою інші майстри: флористи, кравці, скульптори.
Роксолана Худоба
Художник-скляр, яка створює предмети декору, посуд та прикраси з вторинного скла. Заснувала майстерню апсайклингу скляної тари Rere:Sklo, магазин скляних виробів «Щось цікаве» та бренд прикрас Haluzka.
Випікає скло в муфельній печі
У 2012 році я закінчила Львівську національну академію мистецтв за спеціальністю «Художнє скло». Вже тоді розуміла, що хочу працювати за спеціальністю, адже це класний розвиток, хоча і складний через затратне виробництво. Потрібна купа інструментів та головне — муфельна піч, в який запікається скло. Це для скляра взагалі «вау».
Зараз у нас в майстерні три печі, але хочеться ще більше. В найбільшій пічці уміщується тільки десять пляшок і це дуже мало. Робимо один підпал в день через те, що піч швидко набирає температуру 800°С, а потім дуже повільно остигає. І можна відкрити її тільки на другий день.
Після вечірок пляшки не викидють
Коли з’явилася піч, постало питання: який дешевий матеріал може валятися під ногами, з яким цікаво було б експериментувати. Найпростіше — поставити пляшку в піч і спекти. Так з’явилися наші сплющені пляшки, з яких усі сміються та дивуються, не розуміючи справжні вони чи ні. Ми також жартуємо, що це класний подарунок чоловіку, щоб кинути пити.
Переробка завжди з нами була. Колись ми співпрацювати з торгівельною маркою соки Galicia і збирали їм на переробку скляну тару, бо думали, що вони з ними щось роблять. Коли назбирали кілька ящиків, виявилося, що компанія не займається переробкою і їм простіше купити нову тару.
В 2019 році тема зі сміттям була актуальна у Львові. Тому ми взялися за скло, бо треба було з цим щось робити. Збирали самі біля смітників дуже багато тари.
Друзі та знайомі вже знали, що після вечірок пляшки не варто викидати. Особливо рідкісні: блакитні, синенькі яскравої форми. І це все поступово переродилося в майстерню. З’явилося більше печей і більше можливостей. Почали придумувати з порізкою пляшок і робити банки, вази, склянки.
Наша майстерня знаходиться біля великих смітників. Це класний район. Коли йдемо повз смітник і бачимо цілий ящик пляшок стоїть — забираємо. Ніколи не соромимося.
Збирають тару по ресторанах
Налагодили співпрацювати з кав’ярнями і барами у Львові, які збирають нам тару. Раз на місяць ходимо по кафе та ресторанам в центрі міста і забираємо пляшки.
Також нам відправляють свої пляшки заклади харчування і ми з них робимо брендовані вироби. Приміром в них це була пляшка з-під вина, а ми її переробили в склянку для води з логотипом закладу.
Почали як пробний варіант співпрацю з мережею «Сільпо». Тепер в одному з магазинів можна придбати наші вироби. Це спільний проєкт «Лавки традицій» та Made in Ukraine. Також в Києві співпрацюємо з магазином «Всі свої», там представлений великий вибір продукції Rere:Sklo.
Люди самі привозять на переробку
Люди з інших міст, які знають, що ми переробляємо пляшки, пишуть в Інстаграм, що хотіли б відправити «Новою поштою» тару. Помиті п’ять чи десять але відправляють.
Одного разу до нас приїхала літня пара. Вони прибирали в підвалі, проводили ревізію. Знайшли нас в інтернеті та привезли кілька ящиків пляшок.
Люди телефонують і запитують, які саме нам потрібні пляшки. Бо ми переважно з вина використовуємо. З пива можна також приносити до нас на переробку. Робимо знижку на вироби, коли містяни приносить свою тару і ми з нею можемо щось зробити.
Читайте також: Як вінницькі школярі рятують місто від сміття
Найцінніші пляшки — півторалітрові з-під вина
Є популярні дизайни виробів, які ми вже створили, тому знаємо, з яких пляшок найкраще виходить. Пивні пляшки також спікаємо і ріжемо нихромовою ниткою, яка нагрівається.
Найчастіше використовуємо пляшки з-під вина 0,75 літра. А якщо це півтора літрові пляшки, то взагалі удача. Бо з них можна зробити класні великі банки.
Часто розповідаємо, що сині пляшки рідкісні та мають гарний колір після обробки. Нещодавно нам люди передали 20 штук саме таких. Вони знали, що ми хочемо синє скло і свідомо збирали, не викидали.
Були клієнти, які святкували весілля і попросили кафе не викидати пляшки. Наступного дня зателефонували нам і самі привезли тару. Круто, що збираємо таку комуну. Загалом це львів’яни, але багато хто зараз хоче приєднатися до акції. Люди з інших міст передають конкретно свої пляшки, щоб ми їх або спікли, або порізали.
«Навіщо платити за сміття?»
Ми зацікавлені не просто продати річ, а показати, як ми її створюємо та в чому цінність. Адже щодо сплющених пляшок багато різних думок у людей виникає. Найперша: «Це ж сміття! Чому я маю платити за пляшку 200 чи 150 гривень, якщо ви взяли це зі смітника?»
Тому потрібно все показувати і пояснювати. Чому в мас-маркеті чашка, приміром, коштує 80 гривень, а в нас 300. Що є майстерня, працівники, податки та інші витрати на матеріали. Найпростіше — показати виробництво. Коли вони приходять і бачать весь процес, тоді вже немає таких питань. Тоді люди розумітимуть що процес переробки довший і складніший, ніж у масового виробника, та вимагає фінансових вкладень.
Про дзеркала-квіти та дзеркала-портрети
Часто потрібно прислухатися до своїх замовників. Найперше дзеркало замовила дівчина, яка хотіла ручне дзеркальце, щоб тримати його в руках і підфарбовуватися. Зробити зі скла таке було важкувато, тому що ручка вийшла б дуже делікатна. Я не була впевнена, як довго така річ прослугує. Тут у мене народилася ідея — зробити дзеркало не ручне, а підвісне. З того почалися квіти-дзеркала.
З дзеркалами-портретами вийшла така історія. В магазині «Щось цікаве» я часто просила працівників потримати дзеркало для фото. Вони зазвичай тримали їх так, що закривали своє обличчя. Коли я робила один з кадрів, подумала: «О, так можна зробити образ людини, а не квітку».
Тут же побігла в майстерню, не знайшла паперу, тому прямо на столі намалювала образ дівчини. Вирізала скло ті поставила в піч, щоб одразу побачити результат. Так з’явився перший портрет. Наступні я придумувала з уяви. Вигадувала, яке буде волосся, одяг. Далі вже люди замовляли індивідуальні образи на подарунок.
Випікають портрети з американського скла
Основу дзеркал я випікаю з американського скла. Чому саме з нього? Через великий спектр кольорів: прозорі, матові і т.д. З нього я виготовляю дзеркала, картини, галузки, вітражі — практично все кольорове. У кожного виду скла свій коефіцієнт розширення, тому не всі види можна поєднати між собою, інакше робота потріскається.
Натомість серія американського скла між собою поєднується в один пласт і можна накладати візерунки чи деталі шар за шаром аж до чотирьох. Я спікаю основу або силуету людини так, що залишаю отвір для самого «обличчя», тобто дзеркала. А потім додаю його іншою вітражною технікою.
Американське скло дороге. З кожним шматочком потрібно бути обережним. Є гуртівня скла у Львові, яка спеціально возить його з Америки та інших країн.
Що стоїть за естетикою
Хочу розвіяти стереотипи щодо творчості в майстерні. До нас багато хто хоче на роботу у «Щось цікаве», бо це творча та класна атмосфера. Так, але за цим стоять монотонні, однотипні процеси: пакування замовлень, обговорення з клієнтами. Я вже мовчу про порізи, які виникають досить часто під час шліфування дзеркал.
Головний інструмент в роботі — склоріз. Користуюся шліфувальною машинкою для вітражів. Коли складаю панно, кожний шматочок обшліфовую, а потім обгортаю мідною фолією і тоді це все спаюю припоєм. Потім все мию та затираю.
Є точильний станок, щоб робити кришки чи деталі до скла.
Колись в мене була майстерня з переобладнаної квартири неподалік від центру. Там були класні старовинні вікна, тиха вуличка. Тут же ми як на заводі – шум, спека, з печей йде пилюка, тому що вони посипаються каоліном (біла глина). Я іронізую, що в кожного свої гарненькі майстерні, оздоблені чимось надихаючим. А в нас — купа скла під ногами та під руками. Ти його вже навіть не помічаєш.
Суспільство
